У Чомі на Берегівщині КМКС висадив 100 дубів ностальгії за Великою Угорщиною і втратою нею Закарпаття (ВІДЕО)

“У меморіальному парку села Чома на Берегівщині, з нагоди 100-річчя підписання Тріанонського договору, висадили 100 саджанців дуба.

Меморіальний парк тут створений не випадково. Відповідно до археологічних розкопок, проведених на цьому місці у 80-х роках минулого століття, знайдено артефакти, що підтверджують поселення тут, приблизно тисячу років тому, гунів. Зокрема тут знайдено могили з кіньми та інші артефакти”, – так повідомили про цю подію фінансовані з Будапешта угорські ЗМІ Закарпаття.

[embedded content]

Насправді ця подія має кілька аспектів, прихованих від ширшої громадськості, не відстежуваних державною владою України на Закарпатті, але добре відомих очільникам Товариства угорської культури Закарпаття і, що суттєво, офіційному Будапешту.

Насамперед варто згадати, що Тріанонський мирний договір був укладений між союзними державами Антанти у Першій світовій війні та Королівством Угорщина 4 червня 1920 року. А набув чинності він тільки 26 липня 1921 року.

То про яке 100-річчя Тріанону йдеться в третій декаді березня 2020 року?

Питання риторичне.

Складається враження, що очільники ТУКЗ вирішили розтягти відзначення цієї конкретної дати в часі і просторі – з проєкцією на різні об’єкти і в різних районах Закарпаття.

Чому?

Відповідь проста: річниця укладенння Тріанонського договору є в Угорщині днем національної трагедії. Адже, з його підписанням Угорщина втратила половину території та населення, армію, флот.

Утім, закарпатців має цікавити інша конкретика Тріанону – через нього Угорщина втратила Закарпаття, яке тоді під іменем Підкарпатської Русі увійшло до складу Чехословаччини.

Тобто, 100-річчя Тріанонського договору – це, по суті, століття угорської ностальгії за Nagymagyarorszag-ом і, відповідно, століття угорського ревізіонізму. За втраченим Закарпаттям – зокрема.

І офіційний Будапешт зі своїми підручними з ТУКЗу хочуть, щоби закарпатські угорці перейнялися цими відчуттями по-максимуму.

Чи треба це державі Україна і закарпатським українцям?

Запитання знов риторичне.

Акція з висаджування дубів у Чомі має й інший важливий аспект.

Починаючи з 1996 року тут, на місці тривалих археологічних розкопок могил періоду ІХ-ХІІІ ст., спершу був створений сквер, а згодом – урочисто відкритий меморіальний парк “Могильник давніх мадярів”. У 2009 році з ініціативи ТУКЗ відповідною постановою Кабінету міністрів України “Могильник давніх мадярів” навіть було внесено до переліку обёєктів культурної спадщини національного значення України.

Інша річ, що в середовищі угорців Закарпаття цей об’єкт має іншу назву – меморіальний Парк Гонфоглалашу (“Здобуття батьківщини угорцями”).

Тобто, системно, крок за кроком, поряд з монументом на Верецькому перевалі чи турулом на Мукачівському замку, Закарпаття маркувалося такими символами як територія, чітко інтегрована в історію та державотворення Угорщини. З усіма проєкціями на можливе, ба навіть – плановане та втілюване, майбутнє.

Практично ту саму місію виконував і придворний літописець угорського Бейли ІІІ Анонімус, який з метою легітимізації претензій Угорщини на територію нинішнього Закарпаття нафантазував суттєву частину своєї хроніки “Gesta Hungarorum” (“Діяння угрів”).

Бо, як стверджують археологи України, Словаччини та Чехії, які спільно спростовують угорську історичну міфотворчість, сам факт проходження угорців на чолі з Алмошем наприкінці ІХ ст. н.е. через Верецький перевал і територію Закарпаття, взяття давніми уграми тутешніх замків археологічно не підтверджено.

Імовірний маршрут, яким скористався вождь кочовиків, – це Дунайський коридор (територія між Південними Карпатами і Дунаєм), який номади використовували споконвіків.

А свалявські, берегівські та земплинські знахідки з поховань вершників-кочовиків, які раніше увійшли в наукову літературу як суто угорські з початку Х ст. н.е., належать печенігам кінця цього самого сторіччя.

Більше того, коли у 1990-х роках закарпатські археологи В’ячеслав Котигорошко та Едуард Балагурі з угорським колегою Іштваном Фодором відкрили в Чомі ще близько восьми десятків могил – з предметами побуту, зброєю та ювелірними виробами, в деяких з них вони знайшли ознаки поховання за християнським звичаєм.

Початок ІХ століття? Алмаш? Угри? Гонфоглалаш?..

Тобто, є цілком очевидним, що захід в Чомі, про який йдеться, має абсолютно сумнівний історичний підтекст, а, натомість, цілком очевидний – політичний.

І в цьому контексті органам державної влади в регіоні варто би було поцікавитися всім перспективним планом вшанування на українському Закарпаті угорських ностальгії та ревізіонізму 100-річної витримки.