Шотландець Джеймс Стегг, головний метеоролог при штабі Верховного головнокомандувача союзних сил, 4 червня занотував у щоденнику фразу: «Усе це — суцільне жахіння».
Кількома годинами раніше він порадив зупинити армаду з майже семи тисяч кораблів із військами на борту. Запланована на 5 червня висадка в Нормандії вимагала ідеального збігу: певної фази місяця, відпливу, помірного вітру та відносно спокійного моря.
Синоптики розуміли, що природа цих умов не дасть. Головною інтригою залишалося те, чи з’явиться бодай вузьке погодне вікно пізніше й чи не дізнається до того часу німецька розвідка про підготовку союзників.
ЗН.UA розповідає про нетипову воєнну драму Ентоні Мараса «Тиск». Тут є шотландський метеоролог, дві суперечливі карти погоди та 72 години на ухвалення рішення, від якого залежали життя 160 тисяч солдатів і подальший хід Другої світової.
Постать Стегга у стрічці свідомо позбавлена голлівудського глянцю, що цілком відповідає історичним реаліям. Син згадував його як похмурого та дратівливого шотландця. Стегг навіть не був класичним синоптиком: до війни він вивчав геофізику й очолював полярну експедицію, а посаду головного метеоролога при Об’єднаному штабі обійняв наприкінці 1943 року.
1944 року метеорологи не мали супутників, радарів чи комп’ютерів. Вони оперували наземними спостереженнями з території Британії, показниками аеростатів та уривчастими даними з поодиноких морських суден.
Спрогнозувати погоду більш як на добу чи дві вважалося радше мистецтвом ворожіння, ніж точною наукою. Одночасно над завданням працювали три незалежні команди: від британського флоту, метеорологічної служби й американської авіації. Вони постійно консультувалися телефоном і так само постійно сперечалися.
У команді метеослужби працював норвежець Сверре Петтерссен — вихованець славетної бергенської школи, яка першою описала життєвий цикл атмосферних фронтів. Американську групу очолював Ірвінг Крік, фігура кардинально іншого штибу.
У США він мав статус справжньої зірки: консультував кіностудії щодо погоди на знімальних майданчиках і спирався на історичні аналогії, порівнюючи поточні умови з архівами минулих років. Цей підхід забезпечував Кріку впевненість, якої бракувало обережним британцям: він категорично наполягав, що 5 червня небо буде ясним, а море — спокійним.
Стегг такої певності не мав і не намагався її імітувати. Зведення з атлантичного судна про зростання тиску підказало його команді обережну гіпотезу: азорський антициклон, імовірно, зміщується на північ і може ненадовго стримати шторм.
Пізно ввечері 4 червня, під гуркіт дощу та завивання вітру за вікнами портсмутського штабу, Стегг доповів командуванню, що висадка 5 числа приречена, проте наступного дня очікується коротке прояснення. Фінальне слово належало Двайту Ейзенгаверу.
Він довірився британцю і переніс день «Д» на 6 червня.
