Ярослава Хортяні: Мер Будапешта та більшість угорців, які розбираються в політиці, підтримують Україну

До повномасштабної війни Орбан підтримував безвізовий режим та євроінтеграцію України. Я тоді була речницею Державного самоврядування українців в угорському парламенті (Державне самоврядування – представництво нацменшини в угорському парламенті – ред.). Тоді він обіцяв мені особисто, що буде підтримка з боку Угорщини. Але після 2022 року все змінилося.

З одного боку, суспільство допомагало біженцям і страшенно підтримувало Україну. А з іншого, на телебаченні стали виступати політологи, як Новграді Дюрдь і Шпютлер Георг, які закликали Україну здаватися. Почалася антиукраїнська пропаганда з наративами, що “цю війну не можна виграти зброєю, треба сідати за стіл і домовлятися про мир”. В Угорщині кажуть, що ці політолони працюють за російські гроші. Ми вимагали прибрати їх з ефіру. Ще й в цей час з Угорщини поїхала пані посол (Зеленський звільнив посла України Любов Непол  у липні 22-го року-ред) і країна майже на 3 роки залишилися без українського амбасадора.

Але до появи партії “Тиса”, яка стає конкурентом Орбана, було менше розмов проти вступу України в ЄС чи НАТО. Угорський уряд провів так зване “консультативне анкетне опитування” угорського суспільства з питанням, чи підтримують угорці вступ України до ЄС. Після отримання результатів угорський уряд заявив, що більшість учасників опитування не підтримують. Згодом частина преси підхопила це питання і почали нагнітати антиукраїнську риторику, що Україну не можна впускати в НАТО, що разом з цим ледь не всі хвороби середньовіччя прийдуть і розквітне мафія. Хоча в пресі звучали й інші голоси на підтримку євроінтеграції України.

Мер міста Будапешт та більшість людей, які розбираються в політиці, підтримують Україну. Але є, звичайно, частина суспільства, яку вже налаштували проти України протягом цього часу.

З іншого боку, модернізують залізницю між країнами, відкривають українські школи в Угорщині, ми спокійно можемо виходити на демонстрації в Будапешті на підтримку України. Але, якщо Євросоюз з 26 країн не може Орбана переконати, то що ми можемо зробити? Хоча зараз з’явилися перші заяви деяких угорських політиків, що після закінчення війни треба заново розбудувати українсько-угорські стосунки. А ми би хотіли, щоб це відбувалося вже, адже Україні потрібна підтримка і Угорщини саме зараз.

Розумні угорці усвідомлюють і про це пишуть. Дуже багато політологів говорить правду і мають проблеми з урядом через це. Але більшість угорців займається своїм життям. Економіка падає, висока інфляція. Їх цікавлять тільки ціни. І це дуже допомагає уряду налаштувати суспільство, що ворог під боком. Але коли на Польщу направили дрони, то вже Орбан мусив сказати, що ми підтримуємо поляків і не допустимо, щоб російські дрони летіли. Замість того, щоби ноту протесту подати Росії.

Я боялася, що якщо по 10 разів одне й те саме про українців говорять, то це може вплинути на ставлення до українців в Угорщині. Але йду в магазин, всі знають, що я – українка, і ніхто не дивиться на мене рогом. Так само говорять й інші українці. Частину угорського суспільства налаштували проти української влади, але не проти українців.

Хоча українських дітей інколи булять в школах. Ми це одразу присікаємо і говоримо з батьками угорських дітей.

Я знаю угорців на Закарпатті. Вони жодних ризиків для країни не створюють. Половина із 150 тисяч, що жили на Закарпатті, вже переїхали до Угорщини. Цю тему з незрозумілою мені метою хтось розкручує в Україні. Україна не тому стала незалежною, щоб інших принизити, а навпаки – показати: якщо ви не мали при Радянському Союзі ані садочка, ані університету, то при незалежній Україні все це створили.

Якщо говорити про права нацменшин в Угорщині, то українці мають право вчитися українською мовою, і мати пару предметів угорською. В Угорщині є мережа національних шкіл також у сербів, хорватів, словаків. Угорці на Закарпатті живуть тисячу років. Чому вони не можуть мати подібних прав?

А проблема у тому, що угорці на Закарпатті не мали нормальних вчителів української мови. На них махнули рукою і ними ніхто не займався. Я була в міжурядовій комісії із захисту прав нацменшин і знаю, що до українського уряду зверталася угорська меншина з проханням надати підручники з української мови. Для вивчення ними української потрібна спеціальна методика. Але це питання дуже довго вирішувалися. Я за те, щоб угорці на Закарпатті знали українську державну мову. Але вони мають право навчатися на своїй рідній мові.

На мій погляд, в цьому не може бути проблем між Україною і Угорщиною. Тільки потрібно створити належні умови для вивчення української мови: підручники, вчителі.

Дивіться, коли наші високопосадовці раніше приїжджали до Угорщини, то багато з них не зустрічалися з українською громадою в Угорщині, окрім Віктора Ющенка, з яким ми разом відкривали два пам’ятники в Угорщині: Тарасу Шевченку у Будапешті і пам’ятник жертвам Голодомору.

А мали б зустрічатися перед перемовинами з угорським урядом, щоби зрозуміти потреби українців Угорщини і ситуацію в країні, яку ми знаємо, відчуваємо і маємо пропозиції до вирішення спірних питань. Що роблять натомість угорські високопосадовці? Їдуть на Закарпаття і зустрічаються з угорцями. Для них справа номер один – захист прав закарпатських угорців.

Україна почала цікавитися нашими проблемами після повномасштабного вторгнення, коли українців в Угорщині стало набагато більше і вже є кого захищати. От, наприклад, президент Зеленський відвідав українську школу. Але у нас є багато інших питань, які ми хотіли б обговорити з президентом України: побудова центру культури у Будапешті, української церкви, множинне громадянство, бо Угорщина не включена в перелік країн, де українці можуть мати множинне громадянство. Тому що багато молодих українців з угорськими паспортами хотіли б повернутися в Україну після війни допомогти у відбудові, але без українського громадянства це буде набагато тяжче.

Така можливість для нацменшин прописана в угорському законодавстві. Після 2022 року з’явилося багато українських дітей і потреба в школах. Але для угорців це й візитна картка: от бачите, скільки ми українських шкіл у себе відкрили? Мовляв, дивіться, що ми підтримуємо українську нацменшину в Угорщині попри погані відносини з українським урядом.

За угорським законодавством, з 1993 року нацменшини мають право створювати офіційний орган свого представництва – Державне самоврядування. Воно складається з 15-ти депутатів і переобирається один раз на п’ять років. Ці депутати займаються культурною автономією. Українська громада вперше обрала самоврядування у 1998 році. Право голосувати на цих виборах мають лише громадяни Угорщини, які офіційно визнають свою приналежність до української меншини. Меншина має речника у парламенті, який представляє її інтереси. Він може вносити пропозиції щодо питань, які стосуються освіти, культури, використання мови й релігійного життя нацменшин.

Тільки ті питання, які стосуються прав нацменшин в контексті законодавства ЄС.

Новий посол в Угорщині Федір Шандор після свого приїзду до країни почав багато зустрічатися  з мерами міст та селищ і розказувати правду про війну в Україні. Нам залишається дочекатися парламентських виборів у квітні. Хоча ми, не склавши рук, працюємо з угорським суспільством, щоби усе більше угорців підтримували Україну.

Ну і, звичайно, перемога України допоможе переламати ці наративи. Тоді буде менше аргументів в Угорщині щодо вступу України в ЄС і НАТО. Коли Україна переможе, я хочу бачити обличчя тих, хто в неї не вірив. Дуже боляче, що багато угорських урядовців не вірять в нашу перемогу.

Російська пропаганда дуже вміло цим користується. Дійшло до того, що в угорській пресі поширюються статті з російськими наративами, в яких констатують, що нібито Україна використовує українську діаспору проти Угорщині. Нас хотіли виставити “агентами”.

Але ж угорці не дурні.  Вони ж знають нашу громаду і чим ми займаємося. Ми незалежні і ніколи не залежали ані від українського уряду, ні від угорського. І хто пробував на нас тиснути, той отримував завжди гідну відповідь. Слава Богу, що угорське суспільство зрозуміло, що це фейк.

Але й найстрашніше, що росіяни почали вербувати українських дітей через телеграм, які “мінували” українську школу. Ми спочатку думали, що це коять самі росіяни. А виявилося, що це хлопець-біженець за допомогою російських терористів здійснював телефонні дзвінки. Це вже ІПСО і терористичні атаки. Але, слава Богу, що Угорщина не розкручувала цю тему.

Загалом, в країні теж багато фсбшних агентів. Росія намагатиметься значно погіршити ситуацію в українсько-угорських відносинах.

В Угорщину приїхало багато біженців з України, які говорять російською. Я у них питаю: ви в Україну росіянами чи мадярами повернетеся? Ми стараємося їх спонукати переходити на українську. Я на кожному фестивалі кажу: “Ми вас зібрали, ви відчуєте родинне плече, що ви тут – свої люди, ми все робимо для того, щоб ви себе почували як вдома. А ви можете виконати одне наше прохання? Я слова російського не хочу чути на заході”. І люди підходили, дякували, говорили. Я бачила, що їм тяжко йде, але вони стараються.

До них треба ставитися з повагою, проводити заходи, їхніх дітей мотивувати ходити до українських шкіл. І показувати їм перспективу: якщо рано чи пізно ви захочете повернутися в Україну, вам треба повернутися туди українцями.

Програми повернення українців в Україну мають бути вже зараз: розуміння, куди людина повертається, чи є місце роботи, допомога в реінтеграції в українське суспільство. Ми бачили Балканську війну, і як повертала своїх Хорватія. Ті, що поїхали в Австралію чи в Канаду, повернулися. Ті, що були в Європі, поверталися з новими знаннями та навичками ведення бізнесу.

Більшість українців, які приїхали після 2022 року, працюють. Угорщина не давала таких соцвиплат, як Німеччина чи інші західні країни Європи, тому біженці мусили швидко знайти роботу.

Зараз в Угорщині 25 тис. українців, з яких більшість не має угорського громадянства. А голосувати можуть тільки громадяни Угорщини. Ми на п’ятому місці за кількістю серед 13 нацменшин. У трійку найбільших входять німці, роми і словаки. Спершу треба, щоб українці тут інтегрувалися, залишившись українцями за національністю, пам’ятали про своє коріння і виховували дітей в українських традиціях.

Нам треба бути об’єднаними, бо це не тільки гасло, що об’єднана громада має силу. Об’єднана громада, яка говорить одним голосом, може стати великим захисником української справи в Угорщині.

Ми ходимо весь час колами у боротьбі за незалежність. Тому наша першочергова задача – захист України, спонукати уряди закрити небо над Україною. Також – захист української мови. У нас в організації є, до прикладу, Марійка Фінів з Британії. Її тато – українець, якого після Другої світової прийняла Великобританія. Він жив у гуртожитку. Наші у той час там часто одружувалися з італійками. Її мама-італійка вивчила українську і Марійка її знає.

Наше жіноцтво все життя працює на допомогу Україні, навіть у ній не народившись, розмовляють українською і стоять на захисті України в час повномасштабної агресії Росії проти України. Адвокація України зараз для нас є важливою справою. Ми маємо представництво СФУЖО в ООН і працюємо там разом з представниками українського уряду. Наприклад, зараз одна з ключових задач – повернення викрадених українських дітей, протидія злочинам російських військових проти мирного населення.

На двох конференціях СФУЖО в Будапешті і Малазі лідерки українських організацій з 30-х країн світу піднімали питання створення вже зараз програм реінтеграції українців, які виїхали після вторгнення, планують повернутися в Україну і хочуть взяти участь у післявоєнній відбудові. Бо люди, які були вимушені покинути Україну, мають і зараз бачити ситуацію в Україні. З ними треба тримати зв’язок, вести діалог, де вони будуть розуміти, які перспективи їх чекатимуть після повернення. Інакше Україна втратить великий людський капітал.

Окрема програма – українські діти: ми хочемо, аби кожна європейська країна приймала дітей на реабілітацію, щоб вони відчували підтримку і що про їхніх батьків, які загинули на фронті, пам’ятають.

Ми хочемо підготувати молодь до політичного життя і лідерства. Це такий великий виклик – навчити жінок, щоб вони могли поєднати сімейне життя з громадським за кордоном. Ми хочемо передати свій досвід жінкам – тимчасовим переселенкам, які зараз створюють організації за межами України. Бо ми всі хочемо бачити Україну країною, де всі мріють жити і повернутися. Також, щоб ці жінки вміли знаходити себе в іншій країні. І головне, щоб пам’ятали та усвідомлювали, що частину свого життя треба присвятити українській справі і допомогти Україні вистояти.