З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну путінський режим дедалі частіше порівнюють із фашизмом. Наприкінці минулого року телеканал «Дождь» випустив великий двосерійний документальний фільм про подібність пропаганди, естетики та становлення путінського режиму порівняно з Третім Рейхом.
Тим не менш, низка дослідників зазначають, що путінський режим не зовсім коректно порівнювати з німецьким нацизмом, він більше нагадує італійський фашизм часів Мусолліні. Наприклад, економіст В’ячеслав Іноземцев вважає, що Путін – «це, власне, сьогоднішній Муссоліні», й у його промовах «дуже багато фашистських гасел». Проте аналітик зазначає, що їх не можна назвати нацистськими чи націоналістичними. «Путін розуміє, що керує дуже багатонаціональною країною. І імперськість у нього набагато сильніша, ніж націоналізм», – впевнений Іноземцев.
Справді, сам Путін неодноразово наголошував, що людина будь-якого етнічного походження може вважати себе росіянином залежно від особистого вибору, так само як і етнічні росіяни здатні солідаризуватися з представниками інших національностей. Путіну вторять і пропагандисти, заявляючи, що «Росія століттями стоїть на принципах можливості стати руським (росіянином), залишаючись собою».
Цей принцип відтворюється і в російсько-українській війні. Знищуючи українців як політичну націю, кремль при цьому дуже прихильно ставиться до колаборантів, тобто до українців, які «усвідомили себе» частиною «руського міра» і погодилися працювати на Москву. Однак по мірі розвитку війни, в путінському режимі, попри всі гасла про превалювання особистого вибору над походженням, проступають саме риси нацизму.
Зокрема, це вплинуло на проведення мобілізації, коли на фронт почали закликати насамперед представників етнічних меншин. Правозахисники зазначили, що найчастіше на фронт призиваються чоловіки із окупованого Криму (!), Татарстану, Башкортостану та інших національних республік.
З цією точкою зору погоджується і аналітик американського Інституту вивчення війни (ISW) Джордж Варос. В інтерв’ю українському телеканалу він заявив, що російська влада відправляє на війну в Україну переважно представників національних меншин, уникаючи набору до своїх військ етнічних росіян. Колишній мер Якутська Сардана Авксентьєва також наголосила на непропорційності у цифрах мобілізації залежно від регіону. За її словами, у Курській області призвали 0,9% чоловіків призовного віку, у Новосибірській – 0,27%, а в національних регіонах Калмикії та Якутії – відповідно 1,41% та 1,66%.
Крім цього, нацизм дедалі глибше проникає у сучасну квазіідеологію Москви. Звичайно, в Росії завжди існували радикальні націоналісти, які стверджували про «генетичну» різницю між росіянами та українцями, наголошуючи, що саме тому «необхідно домогтися беззастережної капітуляції та окупації України на багато років вперед». Зараз саме такі люди стають головною опорою путінського режиму, що дозволяє їм активніше поширювати та зміцнювати свою ідеологію.
Наприклад, вже цього року на близькому до міністерства оборони Росії сайті «Военное обозрение» з’явилася стаття під заголовком «Війни та генетика», в якій стверджується, що в Другій світовій війні Росія нібито «врятувала генофонд Франції» та Європи в цілому. Крім цього автор запевняє, що в російському народі немає генів монголо-татарських завойовників, оскільки у разі вагітності від татарину росіяни вбивали дитину та її матір. Така поведінка подається автором як щось позитивне, оскільки, за його словами, під час воєн «людський соціум позбавляється потенційно небезпечних членів суспільства, які заважають усім іншим жити спокійно». Раніше подібні опуси можна було побачити хіба що на сайтах екстремістів, але не на популярному військовому ресурсі.
Одночасно з цим з’являються великі псевдонаукові трактати, що експлуатують теорію радянського філософа Лева Гумільова про пасіонаріїв – енергійних людей, які прагнуть вищої мети і рухають суспільство вперед. На думку авторів, пасіонарність – це мутація, яка передається у спадок, і нею володіє в тому числі і «російський народ». Дедалі частіше з багатьох сторінок псевдобіологічних і псевдоекономічних досліджень робиться висновок, що «змінюваність влади – це механізм усунення конкуруючої організації», який «дозволяє руйнувати державу», а шлях Росії – це соціалізм та комунізм «з ефективною системою управління – меритократією».
Подібні гібриди націоналізму, що межує з нацизмом, та вимоги повернення комунізму, все частіше зустрічаються і в інших авторів. Проросійські пропагандисти в Сербії використовують цілком нацистські аргументи, вказуючи на те, що антивоєнно налаштовані російські емігранти нової хвилі не є росіянами, оскільки частина з них є етнічними євреями.
Популярні російські «експерти» озвучують заклики повернення до радянських цінностей та приборкання «дикого капіталізму», а для «збереження Росії» пропонують повернутися до ідеології соціалізму та «планово-ринкової економіки на державній основі». Паралельно з цим спостерігається не просто відбілювання, а й відверте возвеличення радянського диктатора Йосипа Сталіна.
Звичайно, виникають великі сумніви в тому, що побудовану на корупції російську економіку в принципі можливо реформувати. Проте помітно, що нова російська ідеологія дедалі більше нагадує сумнозвісний німецький «націонал-соціалізм» у його комуністичному зводі.
