Продовжуючи тему необхідності відтворення “Великої Угорщини”, слід відмітити, що окрім політично-ідеологічного аспекту, Угорщина у своїх перевтіленнях керується й більш прагматичним фактором – економікою і демографією.
Проблема постала у демографічних дисбалансах, які вдарили практично по всій Європі, адже протягом останніх років континент потерпає від старіння нації, у тому, що 50 років тому середній вік угорця складав 34-35 років, сьогодні це 40 та 44 роки для чоловіків і жінок відповідно. Разом із цим, зросла тривалість життя з 60-65 років на момент 1960 року до 72-75 років сьогодні. У шести з семи угорських регіонах частка пенсіонерів віком 65+ сягає 20%, за виключенням Центральної Угорщини – там цей показник досягає 16%, окрім самого Будапешта. У таких регіонах, як Південний Альфьольд і Південно-Задунайський край Угорщина не стала виключенням. Тут демографічна криза проявилася якнайгірше. Значна частина працездатного населення країни або виїхала закордон, або пішла на пенсію. Лише у 2012-2014 роках до 500 тисяч угорців виїхали закордон, а ще сотні тисяч живуть там на постійній основі. Починаючи з кінця 1980-х років і до сьогодні кількість населення Угорщини невпинно падає. Нині населення Угорщини складає 9,7 млн. людей. Це рівень 1960 року.
Саме тому Орбан і його команда почали розкачувати питання Закарпаття в Україні і піднімати давно забуті питання історичної несправедливості. Наприклад, знову відновилися розмови про події 100-річної давності, коли після Першої Світової війни Угорщина втратила частину своїх земель, приєднаних до сусідів за підсумками Тріанонського договору.
Низький рівень народжуваності, міграція працездатного молодого населення закордон, урбанізація, старіння нації порушують демографічний баланс і змушують Будапешт шукати шляхи уникнення соціальної катастрофи.
За прогнозами угорського Центрального офісу статистики, до 2050 року країна втратить ще понад мільйон людей, а кількість молодого населення скоротиться ще вдвічі. З огляду на складність угорської мови та культури, інтеграція іммігрантів з інших регіонів і навіть країн Східної Європи стала проблемою.
Відтак, єдиним варіантом виходу з ситуації для уряду Віктора Орбана стало зосередження уваги на угорсько-мовних меншинах, які проживають у прикордонних районах з сусідами: Румунією, Словаччиною і Україною. Для офіційного Будапешта ці території можуть стати новим джерелом трудових ресурсів, а для цього необхідно створити там замкнуті, бажано автономні від центральної влади, культурно-освітні системи, які б продукували необхідні угорцям ресурси.
Тож розібравшись, ми бачимо, що тема “Великої Угорщини” – це лише бізнес головної партії та прем’єр-міністра Угорщини. Як то кажуть – “Нічого особистого“!
Першу частину статті читайте за посиланням
